ТЕАТР ЗВУКІВ НАГУАЛЬ

У тернопільському арт-клубі “Шинок” концертував один з найбільш відомих білоруських ансамблів – “Нагуаль”. Музиканти виступили лише у чотирьох містах України – Києві, Івано-Франківську, Вінниці та Тернополі.   

ВІЗИТКА:

Сьогодні в білоруському ансамблі етнічного сюрреалізму “Нагуаль” грають: Леонід Павльонок (голос, народний барабан, тайська флейта, “йолкін нос”, джембей, окаріна, соломка, чудська арфа, гляк, флейта), Анака Шапошнікова (вокал цимбали, банбор, дзвіночки,) Юрій Науменко (вокал, контрабас), Бенджамін Коуп (вокал, кларнет, магічна рура). За вісім років нагуалі були учасниками понад 600 концертів (сольних та збірних у різних країнах: України, Білорусії, Росії, Молдови, Германії, Польщі, Литви, Франції), виступали на одній сцені з такими ансамблями: Князь Мишкін (м. Мінськ), Вірус Лиха (м. Мінськ), Наєховичі (м. Москва), Kos’ti (Польща), Перкалаба (Україна), румуно-циганським духовим оркестром Fanfari Ciocarlia та ін. Велику славу принесла гурту участь у фестивалях: авангардної музики “Синій Перець” м. Мінськ (Білорусь) 2002 р., “Свіжий вітер” м. Мінськ (Білорусь) 2003 р., “Зажигалово” м. Москва (РФ), 2003 р., “Поза форматом” м. Ростов-на-Дону (РФ), 2004 р., “Наближення” м. Плоцьк (Польща) 2004 р., “Етносфера” м. Скерневиця (Польща) 2005 р., “Шешори” с. Шешори (Україна) 2006 р., “Пісні древньої землі” Іжевськ (РФ) 2007р. У 2005 році приймали участь в програмі Д. Діброва “ПРОсвєт”, у 2006-му – виступали на днях білоруської та української культури в Парижі.

Дискографія: “Поліська хроніка” – збірник невиданих пісень 2004–2008 рр., альбом “У Землі під спідницею”(м. Мінськ 2004–2005,) альбом “Вершки корешки” (2004–2005), фестивальний збірник “Fiesta Borealis” (Польща 2004), концертник “Концерт для Мами” (м. Мінськ 2004), альбом “Відчуття, забуття…” (м. Мінськ 2002).

Як правило, успішність формації вимірюється молодістю та наполегливістю її учасників. Впродовж семи років у гурті побувало близько тридцяти музикантів. Їхні варіації наповнені синтезом звуків живої природи, радісною настроєністю, де кожен має змогу створити щось абсолютно ідентичне, самому майструвати музичні інструменти, впроваджувати нові способи гри та перевертати догори дном співочі традиції білоруського фольклору. Нестямно-пристрасні тексти білоруського ансамблю “Нагуаль” заселені сновидіннями, марлевими хмарами, гамірним дощем, виттям вітру у порожніх кишенях, зеленими пейзажами, дзижчанням мух, ранковими зойками сосен, пульсуючим сонячним сяйвом… Органічну музику, яка акцептує казку, ніщо не стримує – минає час, вона вдень і вночі перетинає кордони різних країв. Музиканти, наче неземні, енергійні істоти, з великим задоволенням граються із публікою, доброзичливо, майже дитинячо ставляться “до всіх людей на світі”, виступають за повернення кожного до своєї історичної глибини.

Тиждень тому, за сприяння Ігоря Мамуса гурт виступив у тернопільському арт-клубі “Шинок”. Лідер ватаги – Леонід Павльонок, сам здійснював режисуру всього дійства та зворушливо співав про кохання до своєї чарівної жінки – Анаки. Минулого року заради неї музикант навіть поборов страх висоти – злітав на пароплані. Якщо говорити про творче зростання Леоніда, то тут, мабуть, усе вирішило його дитинство, яке проминало у далекому, загубленому серед боліт селі – Новіци. Сьогодні хлопець змирився з цивілізацією, навіть полюбив її, але ставить собі за мету – зберегти нескінченні традиції рідного краю, а також – майже епохальні знання, накопичені рідними – дідусем та бабусею. Він залишається таким, як усі інші люди, але іноді те, що важливо для інших, для нього не має жодного значення, і – навпаки. Споглядання, – у розумінні Леоніда Павльонка, – це свобода, яка виявляє себе у творчості.

Серед прихильників творчості кумедного Бенджаміна Коупа багато діток. Навіть сережку-ягідку, яку він шанобливо носить у правому вусі, виконавцю подарувала одна маленька полька. У повсякденному житті Коуп – поет, культуролог, ведучий музичних програм на радіостанції. Також – любить мудрувати на різні теми, але завжди ухиляється від повчань. Фактично, його особистість та стиль стверджуються завдяки звукотворенню. Структура одних і тих же композицій може змінюватися в залежності від настрою виконавця, одначе, не вагаючись, він кожен свій виступ перекроює на сміховинну виставу, яка містить у собі щось згідне з природою та священними обрядами. Бувало таке, що під час виконання однієї медитативної пісні, люди несподівано залишали свої місця та водили у залі “молдаванські” хороводи, а ще – охоплені радістю, признавалися одне одному у коханні. Цілком логічно, що публіка з цілого світу уподобали собі кольорову містифікацію, наївність образів, простоту та дивну легкість виконання гурту “Нагуаль”. У кінцевому підсумку хочу згадати цікавий вислів лідера гурту Леоніда Павльонка:“ Наші композиції, на етапі природного сумніву, дозволяють олюднювати людину… На нашому первісному етапі постійно змагаються два прагнення – будувати та руйнувати, у всіх випадках важливо пам’ятати, про той самий перехід, прямий і зворотний рух між божественним піднесенням та падінням”.